Відповіді на питання

У хмарочосах — лише тільки офіси? Де мешкає більшість людей (я маю на увазі — чи в самому місті, або десь на околицях?)

Якщо говорити про Сан Дієґо то в багатоповерхівках в центрі є лише офіси. Їх не так багато, як в Нью Йорку чи Чикаго, і там в основному знаходяться офіси банків, телекомпаній та інших подібних установ.

Чи є, наприклад, як у нас в «совкє» багатоквартирні будинкі?

Багатоквартирні будинки звісно є (саме в такому я і мешкаю) але кількість поверхів в таких будинках рідко буває більше за 3, а «під’їздів» — за 3-5. В моєму будинку 2 поверхи і по 4 квартири на «під’їзд» (яких 6 з обох боків).
Вид з вікна та балкону:

Як там з чорними, люблять їх?

В Каліфорнії не так багато афро-американців (як їх тут називають), тут більше азіатів та латиносів. Ставлення — нейтральне (тобто таке саме, як і до білих), принаймні як я бачив. Часи ККК давно пройшли

Покажи трохи світлинок тексту на вулицях: знаки, вивіски, фасади крамничок, кав’ярень.

Ось те, що я зайшов в галереї (деякі фото робив спеціально для тебе), хоча може яку фотку і пропустив.

У фільмах, навіть зараз, досить часто показують як дзвонять з таксофонів. Реально користуються? Скільки мобільних операторів є? Вони регіональні чи федеральні?

В околицях, де я мешкаю, таксофонів майже немає. В Downtown бачив кілька таксофонів але я не помітив, що б ними активно користуються. Мобільні є в усіх (від дітей до пенсіонерів). Великих операторів 4, всі вони федеральні: Verizon (CDMA), AT&T (GSM), Sprint Nextel (CDMA) та T-Mobile (GSM). Є дрібні та віртуальні, але їх частка не велика.

Трапляютсья перебої з енергопостачанням? Чи це диковинка?

Перебоїв не було жодного разу, правда коли ми вселялися в цю квартиру то електрику нам включили лише на 2й чи 3й день (при виселенні попередніх жильців всі комунальні послуги вимикаються і треба дзвонити у відповідні компанії, щоб вони їх нам включили). Якщо брати до уваги, шо тут електрична плита, то було трохи не зручно…

Цікаво було б почитати про наші продукти, сестра яка недалеко від тебе живе спочатку не могла знайти звичних для неї продуктів (гречка, чорний хліб, мінеральну воду як наша “миргородська”)

При бажанні тут можна купити багато чого звичного для нас, навіть українське пиво та квас. Але я думаю ти вже сам це помітив ;)

Купівля онлайн

Звичні нам оффлайнові магазини тут звісно є, але значно вигідніше (і часто зручніше) купувати певні речі онлайн.
Прикладом такого магазину є Амазон, в якому продається все — від комп’ютерів та книжок до іграшок та одягу.

Фішка онлайнових магазинів в тому, що в деяких випадках не потрібно платити податок з продажу. Цей податок додається до ціни товару у випадку, коли компанія, в якої ви купуєте товар, знаходить у вашому штаті або має тут представництво (тобто якщо на ціннику написано $100 а на касі з вас візьмуть $108). Тому, наприклад, якщо купувати MacBook на сайті Apple то треба заплатити на ~8% дорожче (для Каліфорнії), а на Амазоні — не потрібно (крім штатів Канзас, Кентуккі, Нью Йорк, Північна Дакота та Вашингтон).

Інша обставина при купівлі онлайн — чи включена вартість доставки в ціну товару чи ні. Бувають товари, ціна яких $1-$2 але за доставку треба заплатити ще $5-$7. Якщо постійно слідкувати за ціною певного товару (я роблю це за допомогою Амазонівського «списку бажань») то можна помітити, що інколи товар коштує $50 а інколи — $40 (але + $10 доставка) тобто ціна фактично не міняється.

Доставку зазвичай здійснює одна з кур’єрських служб (UPS, FedEx) або пошта (USPS).

У випадку з кур’єрськими службами вони привозять пакунок до ваших дверей. Складнощі можуть виникати тоді, коли в цей час нікого немає вдома (доставка зазвичай відбувається в будній день). Тоді пакунок або залишають під дверима (якщо його ціна не велика) або забирають з собою, залишивши на дверях спеціальну бирку. Вони роблять 2 чи 3 спроби доставити Вам пакунок перед тим, як відправити його назад. Нажаль не можна попросити їх привезти пакунок в певний час, але можна ввечері поїхати до них в місцевий офіс і забрати пакунок там (ми так робили 1 раз коли мали отримати важливі документи) або розписатися на бирці і залишити її на дверях (тоді пакунок наступного дня залишать під дверима) але я так не ризикував робити (бо мав отримати спочатку iMac а через рік MacBook Pro).

В моєму випадку все трохи простіше — я працюю за 2 квартали від дому тому машина UPS, яка обслуговує наш «район», дуже часто заїжджає в наш офіс привезти або забрати усілякі пакунки. Водій вже добре мене знає (навіть на ім’я, правда одного разу чомусь назвав Борисом) тому пару разів віддавав мені пакунок на роботі, адресований на мою домашню адресу (йому ж краще — не треба заїжджати в наш закуток).

Якщо доставка відбувається поштою, то пакунок кладуть в поштову скриньку (якщо він відносно невеликий) або в одну з великих скриньок, ключ від якої кладуть в нашу поштову скриньку. Таким чином беремо ключ і забираємо пакунок з великої скриньки.

Якщо з’явилися питання — ласкаво прошу в коментарі

Вперше про штати я почав писати в цьому блозі 2 роки тому, навіть створив відповідну категорію — США. Але останнім часом я туди мало що пишу бо вже трохи звик до країни і пропало те відчуття новизни та незвичайності, яке спонукало дописувати в блоґ. Але бажання читачів — закон, тому починаю нову серію дописів про штати. Не соромтесь коментувати та задавати питання — вони будуть стимулом до швидшого написання нових дописів.

Найчастіше про США дізнаються з фільмів, серіалів та іншої відеопродукції (документальні фільми знімають не лише німці, якщо ви розумієте, про що я ). Але фільми не зовсім точно описують реальність тому і виникають стереотипи, що тут всі тупі, гладкі, харчуються лише в фаст-фудах та ходять в ковбойських черевиках (це перше, що спало мені на думку). Насправді все трохи по іншому.

США — досить велика країна тому кожен штат мають свої особливості. Я мешкаю в Сан Дієґо (Каліфорнія), тому буду в основному описувати те, що відбувається навколо.

Сан Дієґо — головний військовий порт на Тихому океані а ще — прикордонне місто з Мексикою. Тому тут багато військових та мексиканців (нічого не нагадує? )

До Мексики можна доїхати на трамваї (який тут чомусь називається Trolley). Потім метрів 200 по пішохідному переході і ви вже закордоном (ніяких перевірок документів, просто пройти через турнікет). Є інший спосіб — на авто, документи теж не питають. Але назад пішки набагато швидше (автомобільні черги на в’їзд в штати бувають дуже великі).
Щоб повернутися до штатів потрібно показувати документи, але я б не сказав, що прикордонний контроль тут дуже суровий — все відбувається дуже швидко. Інша справа, що якщо ви захочете поїхати до Лос Анжелесу чи ще куди — по дорозі у вас перевірять документи.

Документом тут вважається будь-який документ з фото, але найчастіше використовуються права (їх мають майже всі з 16-ти років). Раніше в Мексику та Канаду всі їздили саме з ними. Зараз вже потрібний закордонний паспорт (точніше просто паспорт, права це і є внутрішній паспорт).

Міський транспорт розвинений непогано, але оскільки місто дуже велике за площею (бо будинки в основному одноповерхові, рідше 2-3) то, щоб дістатися з одного кінця в інший, потрібно витратити годин 2-3. Тому ним користуються не багато людей. На машині — інша справа, за 30-40 хвилин можна доїхати будь-куди.

Не забуваємо про коментарі — адже саме від них залежить продовження ;)

Перший раз я сів за кермо 28 грудня минулого року. Відчуття були різні — наче нічого складного (особливо з автоматичною коробкою) але й дуже незвично. Перші 2 чи 3 вихідних (а в будні дні я їздити не міг бо робота) я їздив з мамою лише по парковках та дрібних дорогах.
Потім я почав брати уроки в інструктора — 1-2 години на вихідних. Спочатку ми теж їздили по парковках, потім почали виїжджати на дрібні та середні дороги.
Далі — вулиці навколо DMV (аналог нашого ДАЇ, але вони займається лише реєстрацією автомобілів та видачею прав) на яких і відбувається екзамен.

Записатися на екзамен можна онлайн на dmv.ca.gov. Оскільки DMV працює лише в будні дні то я записався на 8:15 п’ятниці (бо на 9-ту мені вже треба було на роботу).

О 8й ми приїхали і я побачив чергу з півсотні людей. Одразу подумав, що моя черга дійде не скоро, але виявилось, що для тих, у кого водіння, є окрема черга, в якій я був перший.
Я зайшов в DMV, підійшов до потрібного вікна, віддав свої права, документи на машину та страховку (без неї складати екзамен не можна). Мені роздрукували потрібні папери і я поїхав займати чергу (в якій я знову був перший).

Підійшов екзаменатор, попросив завести машину, натиснути на гальма, ввімкнути ближні та дальні фари, повороти та натиснути на гудок.
Потім він сів у машину і ми поїхали. З інструктором цей маршрут ми проїжджали разів 10 але цей раз був одним із найгіршим (бо хвилювання).
Екзаменатор нічого не питав, лише казав, куди їхати, де поміняти смугу, де припаркуватися та поїхати назад.

Десь вже на середині маршруту я зрозумів, що провалив екзамен — я зробив декілька серйозних (на мій погляд) помилок, наприклад спробував рушити від обочини з нейтралки…
Потім ми доїхали назад в DMV і екзаменатор повідомив, що в мене 0 з 3 серйозних та 14 з 15 легких помилок і що екзамен я склав. Також він сказав, що мені потрібно ще тренуватися.

З машини я виліз наче п’яний — такого результату я не очікував.
Я пішов до того самого вікна, віддав папери і мені роздрукували повноцінні права а пластик пообіцяли прислати за пару тижнів.

Ось так, виявилось, що в штатах отримати права дуже просто, тому тут всі за кермом з 16 до 96. І, на диво, ситуація на дорозі дуже спокійна, ніхто не намагається лихачити, підрізати чи ще якось порушувати правила. Бо якщо піймють то це дуже боляче ударить по кишені — як у вигляді немалого штрафу так і у вигляді серйозного зростання вартості страхування в майбутному.
Я не можу сказати, що тут всі їздять ідеально як роботи, час від часу трапляють неадекватні водії, але якщо триматися від них на відстані, то вони не зашкодять.

Поїздити з новими правами я вже не встигну — в неділю я вилітаю в Україну. Нажаль каліфорнійські права в Україні не діють а складати екзамен в України я не хочу.
Тому наступного разу я зможу покатися лише якщо повернуся сюди. Але чи повернуся я ще не знаю…

Проаналізувавши сьогоднішній день і перший день на минулій роботі, я сформулував основне правило першого дня — жодних різких рухів.
Не потрібно одразу щось робити на живій системі, тим більше без бекапу, бо наслідки можуть бути фатальні
Цього та минулого разу я наче нічого не зіпсував, але таке відчуття (типу «шеф, всё пропало» ©) в мене чомусь виникало

Але зараз я в штатах і автомобіль тут це «не розкіш а засіб пересування»
На авто тут їздять всі — від 16-ти до 80-ти річних.
Громадський транспорт хоч і доволі розвинений (в Сан Дієґо є трамвай та автобуси) але пересування на ньому не дуже зручне — щоб доїхати з одного кінця міста в інше необхідно витратити 1.5-2 години.
Для автомобілів тут є всі умови:

• система доріг це просто витрів мистецтва (я б хотів глянути в очі Задорнову з його «тупими американцями»)
• стоянки перед торговими центрами мають площу не меншу, ніж самі торгові центри (інакше люди туди просто не приїдуть)
• в місті паркуватися можна на узбіччі будь-якої вулиці, де це не заборонено + є багато паркінгів (як згадаю автомобілі на тротуарах Хрещатика…)
• багато справ можна вирішити не виходячи з машини — купити їжу в фаст-фудах, зняти гроші в банкоматі, заплатити за парковку і т.п.

Також незважаючи на те, що права мають ~99% американців, на дорогах тихо і спокійно, ніхто не намагається «лихачити» — вас можуть пропустити навіть якщо у вас немає пріоритету проїзду. Зупинитися і пропустити пішоходів для них так само звично, як ходити або дихати))

Тепер щодо того, як здати на права.
Я сьогоднів здав теорію водіння, тому можу розповісти про це детально.
Екзамен складається з 2х частин — теорія і практика.
Щоб здати теорію, необхідно прийти в DMV (місцеве ДАЇ), заповнити форму, там перевірять ваш зір, сфотографують, візьмуть відбиток пальця. Екзамен проходить у вигляді тесту — 36 питань, можна зробити 6 помилок (в мене було 5 ).
Для підготовки до екзамену є спеціальна брошура з фоткою та автографом Шварценеггера, яку можна безкоштовно отримати в DMV або скачати на сайті. Брошура має офіційну російську версію (також є російськомовна версія тестів, за відсутності української версії я здавав саме за нею).
Основний акцент в цій брошурі зроблений на безпеці керування автомобілем а не на правилах дорожнього руху. Якщо б виписати правила в тій формі, що подається в українських правилах, це б зайняло максимум 3-5 сторінок.
На майже всі запитання в тесті можна відповісти логічно (відкинувши явно невірні відповіді).
Я готувався до тесту дуже мало — фактично я лише 3 рази прочитав ту брошуру. Але цього виявилось достатньо для позитивного результату

Нажаль я жодного разу не сидів за кермом, тому щоб здати практику мені необхідно навчитися керувати авто. Але тут це зробити простіше, ніж в Україні — автоматична коробка передач, наявність світлофорів для кожної полоси, простіші правила дорожнього руху і т.п.
Зараз я маю право їздити по звичайних дорогах, але лише з людиною, що вже має права.
Сподіваюсь за пару місяців я здам практику і отримаю справжні права.

Отже гроші. Напевне всі знають, що в штатах використовують долари
Але це не зовсім правда — більшість людей тут розраховуються платіжними картками.
Ну і що, яка різниця, живі це гроші чи електронні?
Насправді різниця є, і вона полягає в тому, що ніяких грошей (навіть електронних) у людей немає. Але про все по порядку.

Електронні платіжні системи тут дуже розвинені. Карткою можна розрахуватися будь-де, навіть в найменшому магазині чи кіоску. Пластикові картки бувають 2х видів — кредитні та дебітні. І різниця між ними дуже велика.

На дебітній картці лежать ваші гроші. Ви кладете їх в банк і за допомогою дебітної картки витрачаєте.
На ній є pin-код, тому нею можна користуватися в ATM (так тут звуться банкомати).
Але банкоматами тут мало хто користується — розрахуватися карткою можна будь-де тому готівку з собою носити немає сенсу.

На кредитній картці лежать гроші банку. Цією карткою можна лише розраховуватись за щось, просто взяти гроші в банкоматі неможливо.
Щомісяця ви можете витрачати певну суму, яку необхідно повернути на початку наступного місяця разом з відсотками. Виходить, що ви витрачаєте гроші, яких у вас ще немає і які ви отримаєте на початку наступного місяця у вигляді зарплати.
Все це добре працює поки не станеться якийсь збій — наприклад звільнення з роботи.
В цьому разі погасити кредит в кінці місяця буде нічим і ви почнете залазити в борги.
В такому разі банк зробить запис у вашій кредитній історії і взяти кредит наступного разу буде дуже складно.

Але незважаючи на недоліки, кредитними картками американці користуються дуже активно.
Вони звикли жити в борг — в середньому, кожна американська сім’я має 5-7 тис. доларів боргу. Але довіку так тримати не може… Рано чи пізно борги необхідно буде віддавати.
І чим це вже може скінчитися? Початок кінця ви можете бачити нажи́во — долар падає, Wall Street лихоманить, банки банкрутують один за одним…
А що буде далі — невідомо

І ще одне, про мрії. Мріяти це завжди добре, але у мрій є одна особливість — вони здійснюються. Але не тоді, коли цього дуже бажаєш, а тоді, коли цього вже зовсім не чекаєш. Найгірше те, що вони здійснюються майже одночасно і протирічать одна одній. Тому обережніше з мріями…

З Інтернету я не зникаю, е-пошта, Jabber та Skype ті ж самі (про ICQ я думаю ви вже в курсі ;) ), різниця з Києвом -10 годин (тому не дивуйтесь моїй присутності о 4й ночі як це було рік тому).

Я планував дістатися Сан Дієґо за 24 годин (враховуючи дорогу до ареопорту в Києві і з аеропорту в Сан Дієґо) але вийшло 40 (майже 2 доби)…
Але все по порядку.

В Бориспіль я дістався о 11:00, пройшов усі процедури (митники, реєстрація, прикордонники, перевірка на авіаційну безпеку) і сів чекати початку посадки на літак (мій рейс мав вилетіти о 12:55)
Але саджати не поспішали і об’явили, що рейс затримується на годину, бо літак тільки-тільки прибув з рейсу і ще не прибраний.
Ну годину то годину, в Нью Йорку в мене було 2 години між рейсами, тому (теоретично) я встигав.
Народ почав обговорювати, що у Аеросвіту схоже проблеми, що вони так ущільнили графік.
Сплинула година — оголосили, що затримка продовжена ще на годину. Це вже ставало серйозно — я не встигав на пересадку.
Потім оголосили, що потрібно звільнити ґейт — на ньому має бути посадка на інший літак.
Ну весь народ виліз, почалися розмови, що сьогоднішнього рейсу може взагалі не бути і т.п.
Десь через 30хв оголосили, що посадка на літак до Нью-Йорка буде, але на іншому ґейті.
Ми пішли туди, ще раз прошли контроль на авіаційну безпеку (сканування верхнього одягу, взуття і багажу) і нас нарешті відвезли в автобусі до літака. Літак був не Аеросвіту а якоїсь португальської контори.
Я вже зрадів, думав літак ще може годину нагнати в дорозі і я встигну на пересадку.
Але час йшов, вле літак не злітав — оголосили, що вежа не дає дозвіл на зліт — над Європою великий трафік, потрібно чекати коридор і т.п.
І тут у вікно я побачив, що до крила поставлена драбину і пару людей, по черзі, лазять під крило.

Ще в аеропорту я чув розмови про заміну лампочки в літаку, але тільки зараз я зрозумів, що то була за лампочка.
В оголошеннях заливали про великий трафік над Данією, а техніки все лазили під крило.
Нарешті, з 4х годинною затримкою, ми полетіли.
Я вже 100% не встигав на літак до Сан Дієґо, тому написав батькам, щоб поміняли квиток на інший рейс.
Політ особливо нічим не запам’ятався, єдине що — сподобалась Гренландія з льодовими полями.

Я ще подумав — прикольно б там побувати… Але я летів в Каліфорнію, до тепла та океану))))

В Нью Йорку був дощ та туман, землю я побачив лише біля злітної смуги.
Прикордонний контроль пройшов швидко (бо я йшов через віконця для громадаян та постійних резидентів US), а митники сумку навіть не просвічувати (подивилися мою декларацію і відправили лісом одразу на вихід).
Потім я переїхав з 4-го терміналу у 8-й.
Це була вже 21 година (за місцевим часом), мій літак на Сан Дієґо полетів ще о 18й…
Батьки змінили мені рейс на інший, з пересадкою в Лос Анжелесі, з вильотом о 9й ранку (нічого раніше не було).
Отже мені треба було пересидіти ніч в аеропорту…
Я купив собі чаю, здоровий сандвіч і влаштувався на лавці. Лавка була металева, тому лежати було не дуже приємно (добре хоч куртка була під голову)…
Вночі я майже не спав (ну хіба 20-30 хв), ледве дочекався 7ї години.
Я ще випив чаю, з’їв якусь булочку і пішов на рейс до Лос Анжелесу.
Посадили на літак вчасно, десь о 9й ми вирулили з терміналу. Був сильний туман та дощ.

Злітати не поспішали. У вікно я побачив ще 10-15 літаків, що чекали на зліт. Ми стали в чергу, пропустивши ще з 10-ток літаків.
Хоча літаки і злітали кожні 2-3 хвилини, але до нас черга дійшла лише за годину…
Туман був сильним, видимість була максимум 100-150 метрів.
Але ми все таки злетіли)))
Політ тривав 5,5 годин, я закімарив пару разів, але нормально поспати в літаку не вийшло…

В Лос Анжелесі прилетіли із запізненням в 20хв. Я одразу пішов на рейс до Сан Дієґо.
На автобусі нас відвезли у окрему будівлю, там було з 10-ток ґейтів.
Літали мені треба було на “кукурузнику”)))

В міні-кафе я купив собі колу і щось типу бурітос (по нашому — шаурма). Але виявилось, що шаурма краще (ну і в 2-3 рази дешевша))))))
На літак посадили за 10хв до зльоту.
Коли злетіли — побачив затоку Лос Анжелеса та острови. На якомусь з них в “Санта Барбарі” Круза тримали у полоні)))

До Сан Дієґо долетіли дуже швидко, правда потім робили здоровий круг над містом (я ще подумав, а ми часом не в Мексику летимо).
Потім ми сіли, мене зустріли батьки, я забрав багаж і ми поїхали додому.

Ось так одна нещасна лампочка вносить серйозні корективи у подорож (замість 21 вечора я прилетів о 15й наступного дня)…
Наступного разу краще буду на Дельті летіти або через Європу, зв’язватись з Аеросвітом більше не буду

Фоток наробив багато, можливо завтра щось викладу

Ось так закінчилася моя поїздка в штати.
Чи поїду я туди знову? Не знаю, часу на роздуми приблизно рік…