Las VegasLas Vegas // 2010-11-10

Цим дописом я починаю серію дописів про моє 3-тє перебування в штатах. Про все те, що з України здається не таким, як воно є насправді.

Отже гроші. Напевне всі знають, що в штатах використовують долари
Але це не зовсім правда — більшість людей тут розраховуються платіжними картками.
Ну і що, яка різниця, живі це гроші чи електронні?
Насправді різниця є, і вона полягає в тому, що ніяких грошей (навіть електронних) у людей немає. Але про все по порядку.

Електронні платіжні системи тут дуже розвинені. Карткою можна розрахуватися будь-де, навіть в найменшому магазині чи кіоску. Пластикові картки бувають 2х видів — кредитні та дебітні. І різниця між ними дуже велика.

На дебітній картці лежать ваші гроші. Ви кладете їх в банк і за допомогою дебітної картки витрачаєте.
На ній є pin-код, тому нею можна користуватися в ATM (так тут звуться банкомати).
Але банкоматами тут мало хто користується — розрахуватися карткою можна будь-де тому готівку з собою носити немає сенсу.

На кредитній картці лежать гроші банку. Цією карткою можна лише розраховуватись за щось, просто взяти гроші в банкоматі неможливо.
Щомісяця ви можете витрачати певну суму, яку необхідно повернути на початку наступного місяця разом з відсотками. Виходить, що ви витрачаєте гроші, яких у вас ще немає і які ви отримаєте на початку наступного місяця у вигляді зарплати.
Все це добре працює поки не станеться якийсь збій — наприклад звільнення з роботи.
В цьому разі погасити кредит в кінці місяця буде нічим і ви почнете залазити в борги.
В такому разі банк зробить запис у вашій кредитній історії і взяти кредит наступного разу буде дуже складно.

Але незважаючи на недоліки, кредитними картками американці користуються дуже активно.
Вони звикли жити в борг — в середньому, кожна американська сім’я має 5-7 тис. доларів боргу. Але довіку так тримати не може… Рано чи пізно борги необхідно буде віддавати.
І чим це вже може скінчитися? Початок кінця ви можете бачити нажи́во — долар падає, Wall Street лихоманить, банки банкрутують один за одним…
А що буде далі — невідомо