Сьогодні отримав погони молодшого лейтенанта (не даром 2 роки ходив на військову кафедру )
Час від часу доводиться верстати сайти.
Чому доводиться – бо я більше веб-проограміст ніж верстальник.
Але коли проектом займається 1-2 людини то доводиться бути багато ким.
“А еще я и на машинке могу, и крестиком вышивать” © Матроскин
Всі нові проекти я верстаю за допомогою XHTML (переписати існуючі або просто виправити помилки, в тому числі і на цьому сайті, все ніяк руки не доходять… )
І час від часу виникає необхідність перевіряти коректність документу. Звісно є валідатор від w3c але для його використання потрібно робити зайві рухи (що для програміста не допустимо )
Є спосіб, як перевіряти документи на валідність прямо в браузері (я використовую Oper’у, але в Firefox це теж буде працювати):
Потрібно ввімкнути обробку XHTML документів через XML парсер.
Подивився сьогодні Хітмена.
Авторів фільму я можу описати так – халтурщики, причому злісні. Кількість ляпів на хвилину фільму просто вражає.
Майже вся дія фільму відбувається в Росії, але настільки все не схоже на реальність що жах.
Чого лише вартий напис Поща (замість пошта) в кінці фільму або амуніція російського спецназу, що дуже схожа на амуніцію спецназу з Half-Life 2
Кому може сподобатись цей фільм? Лише тим, хто грав у цю гру (там є дуже прикольний епізод, пов’язаний з грою) і ще любителям м’яса (хоча його там не так вже і багато…)
Усім іншим витрачати свій час і гроші на перегляд цього фільму не варто…
Зранку прокинувся, поставив на плиту чайник і знову ліг спати.
Через пів-години прокинувся, пішов подивитися, що там з чайником (мав свистіти).
Торкаюся – холодний. Дивлюся на плиту – не працює. Вмикаю світла – немає.
Йду до ванни вмиватися – немає гарячої води.
Потім ще батареї вирішив перевірити – холодні.
Цікаво, то лише я такий везучий, чи по всьому Києву вимкнули?
Вже багато років в інтернеті проходять гарячі дебати щодо Багатомовних доменних імен (IDN)
Що ж воно таке і які має переваги/недоліки?
Від самого початку доменне ім’я могло містити лише літери латинського алфавіту (a-z), цифри (0-9) та мінус/дефіс (-).
І це було дуже розумне рішення – інтернет став монолітний і всеохоплюючий, адже будь-який користувач міг зайти на будь-який сайт (бо латинська розкладка є скрізь).
Але все частіше почали з’являтися ідеї зробити юнікодові доменні ім’я. В основному цю ідею проштовхували китайці/корейці/японці. Їх система письма радикально відрізняється від індоєвропейської (за термін не лайте, я не філолог)))
Вже більше тижня, як я повернувся додому
Переліт нічим особливим не запам’ятався, ну хіба в аеропорту Сан Франциско я зустрів співвітчизника, що теж летів до Києва.
Київ зустрів холодом. Після 25-30 в Каліфорнії, тутешні +7 для мене як зима))))
Потроху звикаю до “сурової реальності” України)
Дістаю продавців в магазинах, намагаючись розрахуватись карткою.
В деяких (наприклад Фуршеті) все проходить без проблем, видно вони вже добре натреновані.
А от в Ювілейному (що біля мого універу) я ледве до інфаркту продавця не довів, купуючи булочку за $0.52 – апарат вимкнувся під час друкування чеку і вона не знала, що робити)))
Фоток я привіз біля 1.3Гб, але викласти поки немає можливості – на хостингу місце скінчилося…
Ось так закінчилася моя поїздка в штати.
Чи поїду я туди знову? Не знаю, часу на роздуми приблизно рік…
Я вже місяць, як в Штатах.
В неділю зранку вже вилітаю додому
За цей місяць було багато справ і подій.
По-перше, я активував грінкарту, подав заявку на отримання SSN’у (потрібно для подальшої роботи), завів банківський та PayPal рахунки (з України це зробити майже неможливо), став на облік в армію (обов’язково для чоловіків 18-25 років, але з 1973 жодного не призвали ) і т.п. Тобто виконав обов’язкову програму перебування
По-друге, побачив їх стиль життя, їхні звички, навчився більш-менш спілкуватися з ними. Звісно місяць це дуже мало, але для початку – достатньо.
Інтернету в новій квартирі ще немає – пробували дзвонити в AT&T, поговорили майже пів-години, але нічого конкретного вони не сказали, лише 10 разів запитали нашу адресу, також взяли мобільний та мило – пообіцяли повідомити про можливість підключення. Відчуваю що до мого від’їзду він і не з’явиться…
Поки я ходжу за будинок щоб підключитися до відкритої wi-fi мережі (скоріше за все якийсь ламер забув поставити пароль))))
Швидкість в принципі нічого (2Мб/с) але трохи незручно – доводиться сидіти на сходах))) Якби наші вікна виходили на іншу сторону – можна було б прямо з балкону до неї приєднуватися))))
Прогулянки до інтернет-східців з ноутом під мишкою я роблю раз в пару годин. Сусіди вже напевне думають, що я ходжу якись банк ламати, чи ще щось таке))))
Торент працює, швидкість від 200 до 400 КБ/с.
Минулого тижня сталося багато подій.
У вівторок я вперше побував в Сан Дієґо (якщо не рахувати дорогу з аеропорту пізно ввечері).
До того я жив в Чула Вісті – це місто на південному-сході від Сан Дієґо.
Головний транспорт в штатах – машина. Без неї нормально пересуватися тут неможливо. Але незважаючи на велику кількість машин пробки тут бувають дуже рідко – рятують хайвеї.
Але оскільки ми поки не маємо машини (треба мати SSN та здати тут на права) – в місто ми поїхали на громадському транспорті.
Ним користуються лише ті, хто з певних причин не має машини (через відсутність грошей або через проблеми із здоров’ям).
Фактично це бідні мексиканці та студенти коледжу (теж в основному латиноси )
Спочатку ми сіли на автобус, потім пересіли на трамвай, який тут чомусь називається trolley.
Їхав він доволі швидко поки не заїхав в Downtown (цент міста). Там трамвай зупиняється на світлофорах і т.п.
Центр міста виявився не таким, як я собі уявляв. Дуже багато безпритульних, які лежать на центральних вулицях, обшарпані 1-2 поверхові будинки і т.п.
Вже тиждень, як я перебуваю біля Сан Дієґо.
До родичів я приїхав пізно вночі, а коли прокинувся побачив басейн та пальми.
Йшов дрібний дощ, це було досить дивно для південної Каліфорнії. Але до вечора погода покращилась і ми поїхали на океан.